Зруйновані Росією мозаїки Горської в Маріуполі
Влітку 2022 року в Маріуполі російські війська знищили мозаїки Алли Горської та Віктора Зарецького “Дерево життя” та “Боривітер” у приміщенні колишнього ресторану “Україна”.
Вони були створені у 1967 році, обидві роботи були експериментальними, оскільки художники використали в них нестандартні матеріали: шлакоситал та метал; у “Дереві життя” були фрагменти з листового алюмінію, а в “Боривітрі” — з нержавіючих ложок.
Ці роботи вважалися перлинами маріупольського зібрання монументалістики.
зруйновані фрески в Маріуполі
Алла Горська — художниця, монументалістка, діячка правозахисного руху, яскрава представниця руху шістдесятників. Її робота була знищена за вказівкою спецслужб, а сама вона була убита у віці 41 року за до кінця не з’ясованих обставин.
Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті. Після переїзду до Києва Алла Горська вступила до художньої середньої школи.
У родині Алли Горської українською не говорили, тож вона вивчила мову, спілкуючися з друзями і читаючи вірші Івана Драча, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка. Більше того, коли вона відчула, що чуття мови їй не достатньо, вона стала брати уроки в своєї подруги Надії Світличної.
Ось як згадував Аллу Горську того часу її друг Сергій Білокінь: “Висока, могутня блондинка. Усміхнені щирі очі з-під снопа розкішного золотого волосся. (…) Алла жила серед нас, але відчувалося, що вона належала до інакшої породи людей, до породи титанічної, була гребенем розбурханої української стихії. Аллу було неможливо перепинити”.
Розбитий вітраж “Шевченко. Мати”
“Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово!” — масштабний вітраж із таким написом створила група художників у 1963 році до 150-річчя Тараса Шевченка. Це були Алла Горська, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко.
Робота у вестибюлі червоного корпусу Київського університету тривала цілий рік. У центрі композиції митці зобразили Тараса Шевченка, який однією рукою пригортає Україну-мати, а іншою ніби застерігає, зупиняє кривдників.
“Чому мати-Україна така сумна? Який “суд”, яку “кару” і на кого накликає Тарас? І взагалі, чому це Україна “за ґратами”?”, — згадувала шістдесятниця Михайлина Коцюбинська. Партійне керівництво назвало твір формалістично-ворожим і розбило фреску.
Було терміново скликане засідання компартійного бюро.