Іван Багряний, 02.10.1906р
1906, 2 жовтня – у місті Охтирка на Сумщині народився Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін), поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.
У молоді роки вчителював (викладав малювання), обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу. Писав вірші, здійснив поїздку по Україні. Деякий час навчався в Київському художньому інституті, який не закінчив через фінансову скруту та політичну неблагонадійність.
Входив до опозиційного літературного об’єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»), його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію. Віршована поема «Ave Maria» (1929) була заборонена цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» (1930) спричинив звинувачення «в проведенні контрреволюційної агітації». 16 квітня 1932-го заарештований. Провів 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ, засуджений на три роки заслання на далекий Схід, звідки намагався втекти, але був спійманий. За спробу втечі отримав новий термін (ще 3 роки).
Під час німецько-радянської війни переїхав у Галичину, приєднується до українського підпілля. Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. Написав романи «Тигролови» («Звіролови»), «Люба», поему «Гуляй-Поле»
В 1945-му емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948), був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.
Помер 25 серпня 1963-го в Новому Ульмі (Німеччина). Незадовго перед тим висувався на Нобелівську премію з літератури.
«Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер, що перебувають тут в Європі і там по Сибірських концентратах, тоді, коли тоталітарна більшовицька система буде знесена так, як гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за Гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький. Коли нам – Українському Народові – буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнства і справедливості».
Іван Багряний. «Чому я не хочу вертатися до СРСР?»
Поверхнею землі, дихаючи полум’ям, повзе страшна потвора – величезний дракон… Насправді це потяг, дуже страшний. У ньому 60 коробок-вагонів, попереду його тягне надпотужний паротяг “Йосиф Сталін”, а позаду штовхає не менш потужний “Фелікс Дзержинський”. Це йшов ешелон смерті “ОГПУ-НКВД”. Багато таких ешелонів проходило землею, туго напханих людьми, вкритих державною таємницею.
На кожній станції ешелон перевіряли: чи ніхто не втік. Особливо слідкували за ув’язненим – Григорієм Многогрішним. Кожну зупинку запитували, чи він ще тут, чи часом не втік? Григорій кожен раз відкликався.
Нарешті ешелон дістався кінцевої зупинки. Оброслі, обідрані, змучені люди почали виходити. Були їх тисячі і тисячі, схожих на живі трупи. Але серед них вже не було Григорія Многогрішного, того самого, якого регулярно перевіряли на зупинках. Тією ж дорогою мчав інший блискучий потяг, яким їхали “найкращі представники країни”: бюрократи, раціоналізатори, військові, працівники органів тощо. Вони шукали пригод, незвичайних земель, де можна побачити тигрів, полювати на них.
Один із пасажирів, професор, розповідав присутнім, хто першим в Історії відкрив для країни Сибір та потяг за собою тисячі “послідовників”, що потім своїми кістьми прокладали тут дороги.
Різдво у Сірків святкують за українськими звичаями: з кутею, співаючи різдвяних віршів.
Грицькові млосно стало на серці від того, що страждає його земля, яка так радісно і наївно може співати у свята.
Виїхавши з Грицьком на станцію, щоб здати хутро, Григорій чує на вокзалі страшні розповіді своїх земляків про те, що відбувається в Україні та тут, у Сибіру. Герой бачить потяги із в’язнями і відправленими у концтабори, довгі низки вагонів.
Від Сіркового знайомого, Васі Потаюка, хлопці дізнаються, що все начальство заарештоване, і тепер дозвіл на мисливську зброю треба отримувати через НКВД. Дозволу не дали, але дуже довго допитували Грицька, чи не бачив він з батьками кого чужого.
Уривки з твору « Тигролови».
«Тигролови» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/ivan-bagryaniy-tigrolovi-skorocheno