Традиції святкування Андріївських вечорниць

Гайда  ворожити! Адже сьогодні переддень свята Андрія Первозванного! Всі на вечорниці, кусати калиту!

Апостол Андрій спочатку був учнем Івана Хрестителя, перш ніж почув проповіді Христа. І будучи покликаним Ісусом, стає першим Його учнем. Андрій ходив в численні місійні подорожі, одна з яких пролягла через Скіфію, а піднімаючись вверх по Дніпру, Андрій зійшов на дніпрові кручі і благословив ці землі, тож святий апостол Андрій вважається покровителем України та з древніх часів шанується нашим народом.

Свято Андрія, чи свято Калити?

Свято Андрія – це одне з тих свят, де переплелися християнство та язичництво, тож друга назва цього свята – Калита. Так само називається обрядовий хліб, який випікається в цей день і має форму кола – символ сонця та нескінченності.

Калита (калата, маламай),  яка своїм корінням йде в язичництво, випікалася перед святом зимового сонцестояння, саме тому вона має  сонцеподібну форму. Ймовірно, що ще до приходу християнства на ці землі, вона мала зв’язок з давніми дівочо-парубочими гуляннями на честь народження світила.

Дівочі гадання на Андрія

На Андрія, а точніше в ніч з 29 на 30-те листопада дівчата неодмінно ворожили. Після Хрещення починався сезон зимових весіль, тож, хто пари ще не мав, міг зустріти своє кохання на вечорницях саме на Андрія.

Крім калити на Андрія ще пекли пампушки, або балабушки, – клали їх під ослін і запускали до хату пса. Чию першу балабушку з’їсть собака, та дівчина першою вийде заміж. Замість пампушок могли бути й вареники, а замість собаки кіт, та якщо той кіт, чи собака, перш ніж з’їсти обраний вареник, заніс його в куток, то дівчина вийде заміж і поїде далеко від дому.

Збираючись разом, дівчата ставили свої чоботі в рядочок і по черзі переставляли змійкою від лави до порога. Чий чобіт першим торкнеться порога, та першою і вийде заміж. 

Ворожили на дровах. Одну дівчину спеціально посилали по дрова. Вона мала взяти навмання оберемок полін і, прийшовши додому, порахувати – парна їх кількість чи непарна. Якщо парна – то й собі знайде свою пару у новому році.

той, хто таки наважувався вкусити калиту, сідлав коцюбу і ставав паном Коцюбинським, або кочергу, і тоді ставав паном Кочержинським (чи панною) та скакав до Калитинського. Між ними відбувався жартівливий діалог. Хлопці та дівчата, що підходили до калити, мали підстрибнути і вкусити її. Але щоб їм це дозволили зробити, треба було відгадати загадку, розказати скоромовку, або станцювати «зайчика». А хто калиту вкусить, той неодмінно протягом року одружиться. 

ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує”. Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі” й „рот” прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, – і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч…

ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ

1. 1. Вибігали дівчата на подвір’я, ставали біля плотута рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець”. Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба.

2. Брали чобіту дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, – і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.
3. 3. На аркушах паперу ім’я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали”.
4. 4. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.
5. 5. Також вірили, що можна на дзеркалісвою долю впізнати. Твер­дили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити:

      Я тебе, дзеркало, питаю,
      З ким я свою долю злучити маю?
      З’єднати з Іванком прошу,
      Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

    Святий Андрію, допоможи,
    Судженого мого покажи!
    Ворожу на свій вінок,
    Прошу захисту від зірок! 

     Дай, Боже, шлюбу дочекати,
     Мене з Іванком звінчати.

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незна­йомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повто­рювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, – бо це означало, що її доля ще десь блукає.

6. Дівчата вибігають на вулицю,зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім’я. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка.

7. 7. Також випікали коржики – “балабушки”. Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з’їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж. 

На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів “Андріївських вечорниць” наших предків. Проте і досі “Андріївські вечорниці” – це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.

Народні прикмети:

• Якщо до 30 листопада не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна.
• Якщо тиха вода – хороша зима, шумна – тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі..