Левко Мацієвич, 13.01.1877р
13 січня 1877, у містечку Олександрівка, тепер селище Кропивницького району Кіровоградської області, Україна — народився Прихильник ідеї самостійної України, талановитий конструктор і ризиковий випробувач. Він став першою жертвою авіації в Російській імперії. Загибель Мацієвича восени 1910 року всіх дуже вразила. На похорон авіатора прийшло 200 тисяч осіб — такої процесії Петербург не бачив від часу поховання письменника Федора Достоєвського 1881 року. Могилу вкрило 350 вінків. Серед них був один від української громади, покладання якого ініціював Симон Петлюра.
За вільну, самостійну Україну
Він прожив коротке — всього 33 роки — але неймовірно насичене життя. За що би не брався Левко Мацієвич, усюди мав зайняти лідерські позиції: чи то у громадсько-політичній діяльності, чи то в інженерній кар’єрі. Конструктор бойових кораблів, автор одного з перших у світі проєктів авіаносця. Зачинатель летунства, який увійшов до числа перших двохсот дипломованих пілотів. А ще — активний діяч українського національного руху, один із засновників Революційної української партії.
ин керівника цукроварні в Олександрівці Чигиринського повіту усвідомив себе українцем під час навчання у Харкові. Року 1895 18-літній Лев Мацієвич вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Там він брав активну участь у діяльності української Студентської Громади. Молодий студент перейшов на українську мову. Нею він спілкувався не тільки в колі однодумців, але й у родині. Підо впливом брата старші сестри Мелітина й Олександра та молодша Оксана стали активними в жіночій українській громаді. Усі вони також були учасниками самодіяльного театру під керівництвом драматурга Гната Хоткевича, друга сім’ї.
За кілька років просвітницької і політичної діяльности Мацієвич перейшов на загальноукраїнський рівень. У серпні 1899 року харківська Студентська Громада делегувала його до Києва — на Другий всеукраїнський студентський з’їзд. Разом із Левком Харків там представляли Дмитро Антонович та Михайло Русов. Одразу після закінчення з’їзду Мацієвич отримав завдання і виїхав до Львова. Його місія — надрукувати відозву й постанови з’їзду. Цензура Російської імперії накладала на такий друк табу. А ось у Львові, який перебував під владою Австро-Угорської монархії, це можна було зробити.
Кульмінацією політичної діяльности Мацієвича стала участь у створенні Революційної української партії 1900 року. Першої української політичної організації на теренах Російської імперії. Її програма містила гасло: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ”.
Така проукраїнська політична активність Мацієвича зацікавила “компетентні органи”. Навесні 1901 року Левка відрахували з інституту й вислали з Харкова до Севастополя.
На новому місці Мацієвич влаштувався у cевастопольський порт. Однак обійняти пристойну посаду без диплома інженера було неможливо. На початку 1902 року Левко добився дозволу захистити дипломний проєкт про комерційний пароплав. Це дало йому кваліфікацію інженера-технолога. А вже наприкінці 1902-го він склав ще один важливий іспит. Комісії Кронштадтського морського інженерного училища Лев Макарович представив проєкт панцирного крейсера. Це відкрило шлях до флотської служби — його зарахували до корпусу корабельних інженерів.
Головною функцією корабельного інженера Мацієвича було спостерігати за спорудженням кораблів. Тобто він контролював виконання технічних умов. Дебютом у цій царині стало будівництво панцирнопалубного крейсера “Очаків”. Водночас інженер не припиняв навчання. Року 1906 він закінчив кораблебудівне відділення Миколаївської морської академії у Санкт-Петербурзі.
Тим часом Мацієвич не покидав громадської роботи. Разом зі своїм інститутським товаришем Олександром Коваленком, теж офіцером Чорноморського флоту, створив самодіяльний робітничий театр. Цей заклад був розташований у Народному домі в Севастополі, а репертуар складався з українських п’єс. У 1903 році Левко поїхав на знакову подію — відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві.
Не дивно, що Мацієвич і надалі перебував під наглядом поліції. З повідомлення начальника Таврійського жандармського управління відомо, що він агітував серед робітників севастопольського порту.
Року 1908 він стає помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету. Там Левко Макарович займався підводними човнами. Він спроєктував 14 субмарин. Проте жодна з них не була створена через нерозуміння з боку відомства. Ідеї українського конструктора значно випереджали час. Наприклад, щодо єдиного двигуна для руху на поверхні й під водою. Деякі з них знайшли практичне втілення лише через кілька десятиліть.
І от на обрії з’явилися літаки. Вони допомогли Мацієвичу задовольнити постійну спрагу до нового. На зорі авіації літальні апарати були вкрай примітивними.
Левко Мацієвич відразу розгледів у цих примітивних “етажерках” майбутні бойові машини. Він також спробував “схрестити” авіацію та флот. У жовтні 1909 року капітан корпусу корабельних інженерів.
Проєкт Мацієвича містив усі основні риси майбутніх авіаносців. Це — навісна палуба для злету й посадки аеропланів, катапульта для старту літаків, особливі гальмівні сітки для гасіння швидкості літаків на посадці. Проте і ця справа українського конструктора залишилася нереалізованою. Морське міністерство просто не знайшло коштів для будівництва авіаносця. Але інженер не здавався. Він виступив із доповіддю “Про тип морського аероплана”, розробив проєкт гідролітака та низку інших технічних удосконалень у царині авіації.
Шлях у небо
І ось настав фатальний 1910-й. У травні Мацієвич у групі із семи офіцерів поїхав до Франції. Ця країна в ті часи була законодавицею авіаційної моди.. Під час відрядження молодий конструктор вивчав літературу з повітроплавання, багато часу проводив у майстернях, де будували аероплани. Енергійний капітан відвідав сім французьких аеродромів і встиг з’їздити до Бельгії та Великої Британії. Левко не обмежувався теорією — він опанував управління аеропланом “Фарман” і отримав посвідчення пілота за номером 178.
24 вересня польоти тривали. Авіатор кілька разів піднімався в повітря. На змаганнях він встановив рекорд висоти. У піднесеному настрої Левко вирішив злетіти ще раз — спробувати покращити власний рекорд. Однак перевірений “Фарман” підвів… Через вісім хвилин після злету глядачі почули незрозумілий тріск. Аероплан різко хитнувся і почав розламувалися на шматки. Шансів врятуватись пілот не мав — парашутів тоді ще не було. Жахлива трагедія сталася на очах дружини Олександри та дочки, які спостерігали за польотами з трибуни.
Спеціальна комісія встановила причину катастрофи: у польоті на висоті 385 метрів обірвалася дротова діагональна розтяжка перед мотором. Дріт накрутився на вал мотора, натягнувся і від цього луснули інші розтяжки.
Про місце і значення Левка Мацієвича в тогочасному житті найкраще, певно, написавПро місце і значення Левка Мацієвича в тогочасному житті найкраще, певно, написав його товариш Микола Вороний. “Слава Мацієвича розійшлася по всьому світу. Але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу”, — проголосив письменник. його товариш Микола Вороний. “Слава Мацієвича розійшлася по всьому світу. Але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу”, — проголосив письменник.
У його рідній Олександрівці 2015 року відкрили пам’ятник. Окрім меморіальної таблиці та експозиції в музеї. А 2017 року, до 140-річчя від дня народження Мацієвича, у Києві з’явилась вулиця його імені.
