Павло Чубинський, 27.01.1839р
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Павло Чубинський
Павло Платонович Чубинський – український вчений, етнограф, фольклорист, поет, перекладач, економіст, статист, громадський діяч, автор слів Державного Гімну України.
Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський поблизу м. Бориспіль у небагатій дворянській сім’ї.
Ще змалку Павло починає захоплюватись географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення 2-ї Київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географами Георгієм Семеновим Тянь-Шанським, Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, впродовж 1861-1862 років пише статті для “Основи”: “Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників”, “Український спектакль у Чернігові”, “Два слова про сільське училище”, “Ярмарок у Борисполі”, співпрацює з “Черниговским листком”, де публікує матеріал “Декілька слів про значення казок, прислів’їв та пісень для криміналіста”, та з “Киевскими губернскими ведомостями”, в яких побачила світ його “Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії” (1862).
У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою “Усім добрим людям”.
Юриспруденція не стала основним і єдиним заняттям Павла Чубинського. З юності він захопився вивченням народного побуту, звичаїв, фольклору, обожнював поезію Шевченка, почав писати вірші і записувати народні пісні. Але недовго довелося жити й працювати П. Чубинському на рідній Україні. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям». Тієї осені 1862 року П. Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу, а через багато років – Державним Гімном України. Невдовзі П. Чубинського за «українську діяльність» без суду заслано на проживання до Архангельської губернії під нагляд поліції.
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.
У період близько 1869-1871 Чубинський обробив та підготував до друку сім томів “Трудів етнографічно-статистичної експедиції”.
Відомий також як поет, автор збірки віршів “Сопілка” (1871).
У 1873 році в Санкт-Петербурзі вийшов друком альманах «Малороские мифические сказки», де серед інших розміщено 30 казок, записаних Чубинським у м.Борисполі.
1873-1876 – керував Південно-Західним відділом Російського географічного товариства: секретар, а потім – заступник голови (1875-1876).
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товaриства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.
В 1877 році працює на посаді чиновника Міністерства шляхів в Петербурзі.
Був одружений на Катерині Порозовій, мав в шлюбі 4 дітей.
Діти: Олександра – оперна співачка, Михайло – професор-криміналіст, Федір – ветеринар і Павло – інженер (залізнична платформ Чубинський). Правнук Чубинського Володимир – поет і композитор, був переслідуваний за радянських часів.
У 1879 р. Чубинський пішов у відставку, тяжко захворів, і до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 р. в рідному селі. У 2001 р. в Борисполі було встановлено пам’ятник.