Іван Пулюй, 02.02.1845р
2 лютого народився Іван Пулюй (1845–1918). Він наочно продемонстрував, що українці можуть робити великі відкриття у сфері точних наук. І водночас, працюючи в наукових осередках поза своєю батьківщиною, залишатися українськими патріотами, трудитися для української справи.
Однак, чи належно поцінований він на своїй батьківщині? Так, у низці міст (переважно західноукраїнських) є вулиці Пулюя. Щоправда, є така вулиця і в нашій столиці. А у Дніпрі є навіть вулиця й провулок, названі іменем вченого. Респект керівникам і жителям цього міста! Ім’я Пулюя носить Тернопільський національний технічний університет. Національною академією наук України встановлена премія імені Пулюя в галузі прикладної фізики. Шанують його в селищі Гримайлові Тернопільської області, де народився вчений. Тут його іменем названа школа, вулиця, площа, організований шкільний музей. Є у цьому населеному пункті й пам’ятник видатному землякові.
У 1884 році вчений очолив кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі (зараз – Чеський технічний університет), яку він у 1903 році перетворив у першу в Європі кафедру фізики й електротехніки. Цією кафедрою Пулюй керував протягом тридцяти двох років. А, окрім того, в 1888–1889 роках був ректором цього вищого навчального закладу.
Поштова марка України, присвячена Іванові Пулюю, 1995 рік
Саме під час роботи в Празі вчений провів фундаментальні дослідження щодо природи та властивостей Х-променів, які з часом почали іменуватися рентгенівськими. Перша стаття дослідника про походження цих променів та їхню фотографічну дію була подана 13 лютого 1896 року в «Доповідях Віденської академії наук». А незадовго перед цим, у січні цього ж року, Пулюй зробив і опублікував кілька якісних фотографій, зроблених з допомогою Х-променів.
Щоправда, не Пулюю приписують це відкриття, а німецькому вченому Вільгельму Кондраду Рентгену, який незадовго перед цим, 28 грудня 1895 року, опублікував повідомлення «Про новий тип променів», де, власне, і йшлося про Х-випромінювання. Однак за чотирнадцять років перед тим уже існувала «лампа Пулюя», що випромінювала такі промені. Рентген цілком міг скористатися цим винаходом, а також іншими напрацюваннями Пулюя. Загалом можемо констатувати, що Рентген і Пулюй майже одночасно відкрили існування Х-випромінювання.
Загалом же Пулюй цікавий як вчений-практик. У 1883–1884 роках він працював у австрійському місті Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції. А в 1890-х роках під його керівництвом було споруджено чимало електростанцій на змінному струмі в Чехії.
Перша у світі рентгенограма цілого організму дитини, зроблена Іваном Пулюєм. Лютий, 1896 року
Пулюя високо цінували. Він був членом різних наукових товариств, отримував нагороди. У 1916 році йому навіть пропонували стати міністром Австрії, але він відмовився.
Здавалося, Пулюй, працюючи в європейських наукових центрах, міг би забути про своє українське походження, стати таким собі космополітом. Проте він лишався свідомим українцем. Такою була і його сім’я.
Навчаючись у Тернопільській гімназії, Пулюй входив до таємного товариства «Громада», яке мало патріотичний характер. У Відні, де спочатку студіював у греко-католицькій семінарії, а потім в університеті, він став одним із організаторів та активних членів товариства «Січ», яке об’єднувало українську молодь австрійської столиці.
Титульна сторінка Біблії в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького, 1903 рік
Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким брав участь у першому повному перекладі Біблії на українську мову, який був опублікований Британським біблійним товариством у 1903 році. Це була значна подія в історії української культури.
Пулюй активно займався громадською діяльністю. Він підтримував ідею відкриття українського університету у Львові. Був членом Наукового товариства Шевченка. Організовував стипендії для українських студентів у Австро-Угорщині. Публікував статті в підтримку української мови.
Вчений прагнув, щоб його нащадки теж зростали українськими патріотами. На літні місяці він спеціально наймав для своїх дітей (їх було в нього шестеро) вчителів української мови.
Старший його син Олександр Пулюй пішов 17-річним добровольцем у лави «Січових стрільців», а потім до 1920 року воював у складі Української Галицької армії.
Не випадково життєвим кредом Пулюя стали такі слова: «Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
