Лесь Мартович, 12.02.1871р

12 лютого 1871 року в селі Торговиця на Станіславівщині (нині Івано-Франківщина) народився Лесь Мартович (Олекса Семенович Мартович) – майстер усної розповіді. Більшість своїх творів він оповідав у колі друзів і не записував, тому вони втрачені назавжди. Навіть з-поміж написаного загинула значна частина – через життєві катаклізми XX століття. Збереглися близько 30 опублікованих творів, переважно оповідань, які побачили світ здебільшого завдяки співпраці з редакцією львівського “Літературно-наукового вісника”. Лесь також входив до так званої Покутської трійці – умовного об’єднання трьох українських письменників Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини.

Освіту письменник здобував спочатку в місцевій дворічці, потім перейшов до школи в сусідньому селі. Пізніше батько віддав сина на навчання до Коломийської класичної гімназії.

Та атмосфера у гімназії була напруженою. Чимало паничів задирали Мартовича, адже він хоч і здібний, проте бідняк. Окрім багатіїв, зневажливо до мужицьких дітей ставилися й самі вчителі, постійно брали на кпини за ортографічні помилки в польській мові, та й за селянський одіж кепкували. Олекса відчув відверту дискримінацію з боку поляків Галичини, які зневажливо ставилися до русинів (українців), яких вважали за мало освічених “мужиків”.

Через постійні насмішки “холопські діти” створювали гуртки. Невдовзі Олекса очолив таємне зібрання, учасники якого стрічалися за містом, перечитували заборонені твори, виступали з доповідями на суспільні теми, не оминаючи й політичних. Окрім того, гуртківці ходили по селах, читали мужикам газети, виголошували промови, а ще збирали народний фольклор.

У 1909 році нарешті Лесь отримав диплом адвоката й відкрив невеличке адвокатське бюро. Та вже за рік, через хвороби, довелося покинути адвокатську практику й перебратися в село Зарубани до товариша. Своєю сім’єю письменник так і не обзавівся. Співпрацював із деякими львівськими виданнями. У 1911 році написав повість “Забобон”. У ній автор сатирично зобразив розбещену й вороже настроєну до мужика польську шляхту та важке життя знедоленої й безправної селянської маси, що шукає шляхи боротьби за свої права. Звісно, видавати таке ніхто не наважився.

Окрім творів, Лесь Мартович займався дисертацією і в 1914 отримав звання доктора права. Але сили з кожним днем покидали тіло письменника. Зрештою 11 січня 1916 року Лесь помер. Йому було 45 років. Похований у сусідньому селі Монастирок.