Андрей Шептицький, 29.07.1865р
В українській історії важко знайти більш контраверсійну фігуру, як митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші і вчив цьому українців. Багатій, який практично все до копійки віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який все життя відстоював українську ідею – і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка із християнським смиренням приймала усяку владу – і мала сміливість перечити сильним світу цього, закликаючи до покаяння.
Водночас, важко знайти діяча, чий авторитет ще за життя був настільки беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями знищувала в таборах чи просто вбивала (така доля чекала двох рідних братів Андрея Шептицького: Леона з родиною енкаведисти розстріляли в маєтку в 1939-му, а Климентій помер у 1951-му у Володимирському Централі) – навіть вона не наважилася зачепити митрополита Андрея. Він проніс свій хрест до кінця, схиляючи голову лише перед Богом.
І все ж, було в ньому щось особливе – любов до Бога. Вперше рішення стати священиком юний Роман озвучив матері ще в девятирічному віці. Тоді графиня все перевела на жарт: мовляв, ставши священником, він більше не зможе верхи на своєму «маленькому конику їздити». Хоча вона відзначала велику набожність сина і знала, що, якщо його довго десь не видно, то він молиться в капличці.
Ще більше шокувало Софію Шептицьку рішення 18-річного юнака стати монахом.
«Я українець з діда-прадіда. А церкву нашу і святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя», – напише він пізніше в одному зі своїх пастирських листів.
все ж, йому ще довгий час довелося відстоювати своє право на такий вибір. Коли 12 січня 1901 року владика Андрей Шептицький очолив Українську греко-католицьку церкву, вступивши на митрополичий престол, його насторожено сприйняли і поляки, і українці. Поляки вважали його зрадником, а українці – польським агентом, який намагатиметься розвалити УГКЦ зсередини. І лише багаторічне духовне сподвижицтво, спрямоване на піднесення українського народу, розтопило цей лід недовіри і зробило митрополита беззаперечним авторитетом і духовним лідером.
Економіст і фінансист
Не останню роль у цьому відіграв підприємницький хист митрополита Андрея та вміння заробляти гроші. Попри те, що чернеча обітниця зобов’язувала особисто його до смирення та утримання від розкошів, він вкладав кошти в розвиток різних проєктів, навчаючи українців економічній та фінансовій грамотності і всіляко підтримуючи різні ініціативи. Він же дбав про те, щоб священики, окрім богословських знань, опановували ще й світські ремесла – торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство.
До цього спонукали обставини: УГКЦ не мала жодної державної підтримки ані за Австро-Угорщини, ані за Польщі. У цих умовах церква перетворилася на таку собі державу в державі: у межах УГКЦ Андрей Шептицький сформував неформальний Кабмін, який вирішував нагальні господарські потреби галичан. Значна частина коштів церкви (і особисто – митрополита) йшли на створення шкіл, лікарень, санаторіїв та музеїв. Митрополит давав особисті кошти і свою землю на організацію кооперативного ліцею, садівничо-городничої та хліборобської шкіл.
Андрей Шептицький вважав кооперацію порятунком для українських селян Галичини. «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі (комори) громадські і всякі інші пожиточні установи», – закликав він.
На заклик Шептицького відроджувати українське село відгукнулося чимало священиків, які засновували осередки товариства «Сільський господар» на парафіях, допомагали створювати при читальнях «Просвіти» громадські склади для зерна та Народні доми, які, крім кредитування селян, займалися виробництвом та збутом продукції.
Як наслідок – лише за 10 років, з 1904 по 1914-й, українська Галичина стала кооперативною республікою, перемігши в чесній конкуренції поляків. Ця кооперація мала свою філософію, що йшла від Божих заповідей: не руйнувати чуже, а піднімати своє, не ненавидіти того, хто багатший, а ставати самому на ноги.
Велику увагу приділяв митрополит і патріотичному вихованню української молоді. Він був одним із засновників української скаутської організації «Пласт» і все життя підтримував її, передавши на потреби пластунів частину своїх земель для таборів, підтримував молодіжні організації «Сокіл», «Січ», щедро помагав товариствам «Просвіта», українській шкільній організації «Рідна Школа» та іншим товариствам, які займалися вихованням підростаючого покоління.
«Давайте молоді таку просвіту, що навчила би їх не лише теорії, а й практики життя. Учіть їх жити… Виробляйте в молоді самодостатність, індивідуальність, учіть їх розраховувати більше на себе, ніж на інших, не оглядаючись на поміч уряду і краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного буття», — писав митрополит.
Державник
Будучи церковним лідером, Андрей Шептицький мав вплив і на державні процеси. В часи Української революції 1917-1921 років він використав весь свій авторитет і хист дипломата для підтримки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. 28 лютого 1918 року митрополит виступив із промовою в Палаті панів у Відні щодо укладання Берестейської угоди, після чого Холмщина таки відійшла до УНР. У 1919 році завдяки Шептицькому Ватикан на чолі з Папою Бенедиктом XV визнав УНР. У березні 1939-го він підтримав створення Карпатської України, а в червні 1941-го благословив проголошення Акта відновлення Української держави.
Андрей Шептицький мав величезний вплив не лише на Галичині, але й по всьому світу. У 1921-1923 роках митрополит Андрей відвідав українську діаспору за океаном: в Канаді, США, Аргентині, Бразилії. Крім дипломатичних контактів, він організовує був збір пожертв на утримання галицьких сиріт, котрих після Першої світової війни з’явилося дуже багато.
Шептицький одним з перших у 1933-му підняв світову спільноту проти Голодомору 1932–1933 років, започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Щоправда, радянський уряд від цієї допомоги відмовився, а організована пізніше інформаційна кампанія із применшення масштабів Голодомору нівелювала ці зусилля. Пізніше митрополит вів перемовини з Голлівудом про зйомки фільму про Голодомор.
Радянська влада люто ненавиділа митрополита Шептицького. У матеріалах, зібраних проти нього львівськими енкаведистами в ході оперативної розробки «Ходячие» проти провідних фігур УГКЦ, червоною ниткою проходить твердження: «Не покінчивши з Шептицьким, годі викорінити український націоналізм». І все ж, зачепити владику Андрея не наважився ні Гітлер, ні Сталін – настільки великим і беззаперечним був його авторитет. Хворий, немічний (останні 13 років життя митрополит був прикутий до інвалідного візка – далися взнаки наслідки перенесеної в молодості скарлатини) – він лишався недосяжним для ворогів.
Відкритим лишається і питання беатифікації митрополита. Перша така спроба відбулась ще в середині 50-х років ХХ ст., згодом піднімалась у 1960-х роках, але мала цілу низку труднощів. Головними противниками цього виступали польські представники з Конгрегації у справах святих, які закидали митрополиту «недостатньо активну позицію» у протидії конфлікту між українцями та поляками в роки Другої світової війни на Волині.
Новий імпульс справа беатифікації отримала після візиту до України у 2001 р. Папи Івана Павла ІІ, який неодноразово схвально відгукувався про Шептицького. У 2015 році «процес звинувачення, виправдання та дослідження історичних документів», який тривав майже півстоліття, закінчився. Папа Римський проголосив усьому світові геройські чесноти Шептицького, після чого Католицька церква називає його Праведним митрополитом. Для остаточного завершення процесу потрібне підтвердження чудесного оздоровлення невиліковно хворого завдяки молитвам до владики Андрея.
Історія все розставляє по своїх місцях. Після десятиліть замовчування, неправди та дискредитації постать митрополита Андрея Шептицького нині привертає до себе все більшу увагу. І тут є чому вчитися.